Скільки дріб’язкових, а часом і важливих обіцянок ми даємо собі щодня. А яких із них у нас вистачає сили волі дотриматися? На роздуми про це наштовхнула травнева тема — commitment (зобов‘язання). Про важливі зобов’язання перед собою та те, як бути лідером і виховувати лідерів серед молоді, говорили з Аліною Носенко, директоркою Klitschko Foundation.

Сьогоднішня моя розповідь про те, як вести за собою команду, коли тобі 23, а два твої боси — чемпіони світу з боксу.

У фонд Кличко я прийшла в 22 роки. До того навчалася в Інституті міжнародних відносин. Я за фахом аналітик зовнішньополітичних процесів. Зазвичай люди з цією професією ідуть в МЗС чи іншу організацію такого ж рівня, але не в благодійний фонд.

До навчання в Києві я жила в Херсоні. У дитинстві мене виховували в дусі правильних дівчачих пансіонів, де дівчина має вміти все. І якщо випаде нагода зараз потрапити на бал із принцем, то вальс я затанцюю. Завдяки такому вихованню я стала універсальним бійцем, тобто з дитинства не боюсь особливо нічого, крім кажанів.

Вчитися я люблю, вчилася я багато. Вигравала стипендії Erasmus, навчалася в Берліні, по стипендії для молодих лідерів працювала в парламенті Німеччини в офісі Ангели Меркель. Я ходила з нею на сніданки. І все ніби так круто й недосяжно, як на той час, для більшості моїх однолітків, але в певний момент я повернулася в Україну і випадково почала працювати у фонді Кличка.

Співпрацювала з фондом я ще в Німеччині. Мій депутат у бундестазі якось попросила допомогти їй із одним проектом. Амбасадором його був Володимир Кличко. Так я познайомилася з фондом і почала робити спільні з ним проекти з Німеччини. Коли повернулася в Україну, виявилося, що тодішня директорка фонду — випускниця такої самої програми, як я. Тож моя вам порада: якщо берете участь у якійсь програмі, обов’язково знайомтеся з її випускниками. Вони вже пройшли певний шлях і можуть вам допомогти, підказати.

До навчання в Німеччині я працювала в галузі PR та комунікацій. Із третього курсу набувала досвіду в різних агенціях і після повернення теж пішла в одне агентство. Воно тоді мало клієнта з Кореї. У якийсь момент я зрозуміла, що мені не дуже імпонує піар корейського продукту, що прагне бути номером один, але насправді таким не є. Мій внутрішній commitment не відповідає тому, що я зараз роблю. У в школі, і в ліцеї, і в універі я займалася благодійністю, соціальними проектами і отримувала від цього задоволення.

Із фондом Кличко я на той момент уже не співпрацювала. Після тимчасового проекту не було вакансій, тож залишитися там не було можливості. Але з директором фонду спілкувалася. І якось вона подзвонила мені та попросила допомогти. Усі працівники фонду мали поїхати на відкриття ДЮСШ у Сєвєродонецьк. А в Київ того дня прилітала принцеса Майя. Оскільки я знала німецьку мову, то могла її супроводжувати. Я зустріла принцесу, провела з нею всі заплановані зустрічі, прес-конференції. Під час вечері вона сказала мені, що братам дуже пощастило, що я в них працюю. Я відповіла, що лише одного разу робила з фондом волонтерський проект. «Треба терміново їм написати, що вони втрачають крутого працівника», — відреагувала принцеса, і я не сперечалася з нею ;)

З Майєю я ще працювала над одним проектом. Разом ми літали в Донецьк, і мені навіть пропонували переїхати туди працювати. Цікаво, що до того я довго і марно шукала роботу. А після повернення з Донецька мене одночасно запросили на співбесіду в МЗС і запропонували роботу в фонді Кличка.

Так я потрапила до братів і в 22 роки почала працювати менеджером молодіжних проектів. Але впродовж року, який я працювала до позиції директора, я не реалізувала жодного молодіжного проекту. Було так багато поточних завдань, як-от полетіти на бій, організувати кінопрем’єру фільму чи щось подібне, що проекти я не встигала навіть почати, не те щоб повністю реалізувати. Наприкінці року Віталій Кличко запросив мене на обговорення і сказав, що хоче, щоб я стала директором фонду. До того ми з ним якось обідали і він багато мене розпитував про різні речі. Коли я запитала, чому він так цікавиться, то почула відповідь: «Мені подобається, як ти мислиш, як ти працюєш з нами ці півроку. Ми хотіли би подумати про щось більше для тебе». Через півроку я дізналася, що вони прийняли рішення призначити мене директором — у 23 роки, з командою з 10 осіб і величезним бюджетом.

Перший рік був повен викликів, один з яких — керувати людьми. Це дуже складно. Мій commitment — це лідерство. Я постійно прагну бути лідером, вчуся керувати людьми так, щоб вони теж ставали лідерами. Вважаю, що головний виклик лідера нині не тільки в тому, щоб постійно розвиватися і оточувати себе такими ж активними особистостями, а в тому, щоб виростити лідерів з тих, хто працює разом з ним.

Наступні 4 роки я дуже багато працювала. І зараз вважаю, що фонд є одним із найсильніших, найпрозоріших, найвідкритіших фондів України з чіткими та зрозумілими правилами, чого часто бракує в українській благодійності. Наприклад, наші правила — реалізовувати тільки спортивні, освітні та наукові проекти, працювати тільки для молоді до 30 років, не надавати фінансову чи спонсорську допомогу. Завдяки цьому ми не розмиваємо свою діяльність і почуваємося впевнено.

Брати колись сказали мені одну фразу: «Для нас немає нічого неможливого, а якщо ти працюєш у нас, значить і для тебе». Коли ти втрачаєш відчуття страху, жодних меж для тебе більше немає. Цим правилом я досі керуюся, і мої колеги це знають.

А тепер кілька практичних порад із власного досвіду керування командою.

Мій головний девіз у житті: допомагати тим, хто поруч. Іноді це дуже важко, іноді потребує багато внутрішніх сил, внутрішнього стержня. Я закликаю вас усіх бути емпатичними і поставити собі одне-єдине зобов’язання на все життя — бути людиною.

У фонді ми часто згадуємо таке африканське прислів’я: «Якщо хочеш бігти швидко, біжи сам, якщо хочеш бігти далеко, біжи разом з іншими». Потреба робити багато речей разом з командою іноді змушує йти на компроміс. Я часом на нарадах мовчки слухаю колег і думаю, що могла б розповісти те саме швидше, зрозуміліше і т.д., але якщо я зараз не дам людині змоги висловитися і вона не отримає від мене зворотній зв’язок, то, імовірно, не стане тим лідером, яким я хочу її бачити.

Раджу кожному знайти свій баланс – розуміти, де твої сильні сторони і слабкі. У боксі є таке правило: потрібно не посилювати свої слабкі сторони, а розвивати сильні. Я не завжди згодна з цим. Але здебільшого ти продаєш себе через свої сильні сторони, а слабкі намагаєшся завуалювати або якнайшвидше змінити.

Важливо розуміти і відчувати себе. Зараз дуже популярно розповідати про свої історії успіху, лайфхаки і факапи. Читайте про це, але пам’ятайте, що у всіх нас свої перемоги і поразки. Аналізуйте, чи можете застосувати чийсь лайфхак для себе. Якщо так, то одразу пробуйте, робіть перший крок.

Дякуйте людям, які вас підтримували і допомагали. Так ви зможете будувати гарні взаємини на роки наперед. Коли я була молодим працівником, мені здавалося, що я вже гори звернула, а мені все ще не подякували. І зараз на управлінській посаді я зрозуміла, що іноді не дякую за роботу, хоча розумію, що вона класна. Постарайтесь пообіцяти собі вчасно казати людям те, що може їх мотивувати, потішити, зробити відкритішими. Так само кажіть і про те, що вам не сподобалося, щоб наступного разу подібна ситуація не повторилася.

Будьте трішки божевільними у стосунках з людьми. Пропонуйте те, що, може, ви б самі ніколи не зробили, але ви точно знаєте, що друг або подруга погодиться на будь-яку вашу пропозицію. Людей об’єднує не спільне місце роботи і реалізовані проекти, а разом пережиті емоції.

Шукайте в своєму житті менторів. Ці люди вам завжди підкажуть, куди йти, якщо вони самі цей шлях уже проходили, і залюбки поділяться з вами своїми знаннями.

Результат наших проектів — це ми самі, це наші команди. Без команди ми не можемо нічого. Підтримуйте свої команди, любіть їх, створюйте нових лідерів. Будьте хоробрими, щоб бути першими.

Підготувала Олеся Скорик.