Next Kyiv speaker

Ярослава Кравченко: «Чесність нікому не потрібна?»

More info

October 26, 9:00am • Projector • part of a series on Honesty

Запитайте будь-кого, де в Києві максимальна концентрація українських брендів, і у відповідь почуєте всього два слова: «Всі. Свої». Як народився і за три роки виріс цей проект, як  його команда просуває українські бренди і чому виробникам потрібно потрапити на маркет, ми почули від Тетяни Фіщук, директорки з комунікацій  Всі. Свої. А тема червня, до речі, — #Craft (ремесло). 


Я дотична до крафту не тільки тим, що популяризую українських виробників.
У 5 років я почала в’язати собі рукавички, шапочки. У 6 років навчилася шити, і мама мені купила дитячу швейну машинку. У 7 років я перемогла в конкурсі на найкращу сукню для Барбі. У 12 років я сказала приймальній комісії, що мені 15, і записалася на курси крою та шиття. У 16 я закінчила курси моделювання одягу. Я знаюся на тому, що таке крафтове виробництво передусім тому, що сама вмію шити. Розумію, як перенести нагрудну виточку в боковий шов, як зробити кокетку і яка різниця між прорізними та накладними карманами. Проте я захотіла розвиватися в іншій сфері, тому пішла вивчати іноземні мови. Після закінчення університету працювала в таких міжнародних компаніях, як Siemens, Bosch, Mitsubishi, Chrysler/Jeep/Dodge.

На одному з останніх місць роботи я зрозуміла, що хочу, щоб мої професійні компетенції впливали на зміни в країні. Тоді проект «Всі. Свої» тільки починався. І коли мали відкривати магазин на Хрещатику, мені зателефонувала Ганна Луковкіна, засновниця проекту. Ми з нею познайомилися в Європейській Бізнес Асоціації. Аня запросила мене створити й очолити комунікаційний відділ проекту «Всі. Свої». Я покинула корпоративну кар’єру, де в мене був офіс, секретарка, водій, бонуси. Пішла фактично на фріланс, проектну роботу.

Зараз я відповідаю за просування українських брендів. І в мене їх близько 1000. За 2 роки моєї роботи всі ЗМІ почали писати про українські бренди. Усі медіа, які раніше говорили, що редакційна політика не дозволяє цього робити, тепер готують матеріали про українських виробників і без моєї допомоги. А ще звертаються до мене за контактами, інсайтами чи ідеями. Це — маленька медіареволюція. Минулого року в нас було близько 200 матеріалів про вітчизняні бренди — в Elle Ukraine, Cosmopolitan, Vogue, The Village, БЖ, Фокус, Новое Время, 1+1, ICTV та ще багато медіа.


Всі. Свої — найбільша платформа українських брендів. У нас понад 2 000 резидентів, і ця цифра постійно збільшується. Ми — єдина платформа, що займається просуванням українських виробників, і наша комунікаційна та креативна команда робить це абсолютно безкоштовно для них.

Із чого почалася історія Всі. Свої? У квітні 2015 року Ганна Луковкіна написала пост про те, що збирає українських виробників одягу для спільного маркету. Відгукнулося 80 брендів. Вони зайняли один поверх. Тоді на маркет прийшло 3 тисячі відвідувачів.

Через 3 роки у нас уже сформувалося 6 напрямів і налічувалося 86 проведених маркетів. Це 2 000 учасників і 2,5 млн відвідувачів, які приходять до нас і знають, що таке український продукт. Щороку ми проводимо 32-34 маркети.

На найпопулярніший маркет «Всі. Свої | Одяг. Взуття. Аксесуари» ми отримуємо 1000 заявок на 250 місць. Це величезний конкурс на місце, і бренди проходять жорстку селекцію. Кожного маркету ми відкриваємо нові імена, тому беремо близько 20% маловідомих брендів, які ще не були представлені на ринку.

Маркет «Всі. Свої | Дім та Декор» - єдиний профільний майданчик на ринку України, де представлені вироби предметного дизайну, товари для дому тощо. Цей напрям ми зараз активно розвиваємо, бо бачимо в ньому дуже великий потенціал.

Наш новий напрям — Всі. Свої | Кераміка. Ми починали працювати з 30 керамістами. Зараз у нашій базі більше 90 митців з усієї України. Ми шукаємо їх в усіх регіонах і запрошуємо приїхати до Києва, аби показати свою продукцію. Для них ми створюємо крутий контент: знімаємо відео, пишемо інтерв’ю, спеціальні матеріали тощо. Ми виступаємо єдиним комунікатором країни, який робить все для того, щоб ви знали, хто такі українські керамісти та гончарі.

Розповім вам цікавий інсайт про те, як цінують народних умільців у Японії. У середині минулого століття там ухвалили закон про національні живі скарби країни. Уряд затвердив, що актори театру кабуко, керамісти, ремісники – це все національний скарб країни, який потрібно ретельно оберігати. У них налічується близько 1500 таких людей, які зберігають японські традиції. В Україні 120 таких митців, і держава ніяк не опікується ними. Тому ми взяли на себе таку місію. Ми кайфуємо від того, що збираємо ці таланти і розповідаємо про них.

Що таке Всі. Свої для українського продукту?

1. Покупці. У середньому на маркети одягу приходить від 15 000 до 30 000 відвідувачів.

2. Участь у промо-кампаніях. До кожного маркету ми безкоштовно готуємо 2-3 спецпроекти для медіа та промо у соціальних мережах, в яких беруть участь близько 60 брендів. Також робимо професійний фото- та відеопродакшен для брендів. Для цього в нас працює арт-команда, фотографи, моделі, стилісти. Фактично ми створили свій інхаус-продакшн для просування українських брендів. Наголошую, що це безкоштовно для всіх виробників. Вони платять тільки за участь у маркетах.

3. Місце для продажу, комунікація з аудиторією. Тут уже бренд застосовує всі уміння та бажання своєї команди, аби конвертувати багатотисячну аудиторію в гроші.

4. Тестування продукції. Багато наших виробників запускають пілотні вироби, щоб протестувати їх на аудиторії. Відтак аналізують результати і за потреби вдосконалюють продукт.

5. База покупців. Люди приходять на маркет, міряють, беруть візитівки, потім замовляють продукцію напряму у виробника. У середньому наші учасники мають від 10 до 100 клієнтів, які потім до них повертаються.

6. Контакти з бізнесом. Це стосується гастрономічного маркету. До нас приходять ресторатори, щоб налагодити контакти з фермерствами та господарствами і постачати локальні продукти до себе в ресторан. Кухня з локальним продуктами – це світовий гастрономічний тренд.

7. Нетворкінг з учасниками ринку. Виробники кажуть нам, що наш маркет — чудова можливість раз на кілька місяців зустрітися з друзями і колегами, обговорити новини в галузі або ж просто розпитати, у кого як справи.

Як відбувається відбір. У кожного маркету є свій куратор. Він відбирає учасників: розглядає пропозиції, аналізує, чи той чи інший бренд підходить до концепції цього маркету, чи його потрібно додати у вейт-ліст до наступного маркету. Електронні адреси кураторів є на сайті маркету.

Це величезне професійне задоволення — бачити, як твоя робота впливає на зміни у свідомості людей, на звичку купувати українське, і навіть на імідж України.

Скільки дріб’язкових, а часом і важливих обіцянок ми даємо собі щодня. А яких із них у нас вистачає сили волі дотриматися? На роздуми про це наштовхнула травнева тема — commitment (зобов‘язання). Про важливі зобов’язання перед собою та те, як бути лідером і виховувати лідерів серед молоді, говорили з Аліною Носенко, директоркою Klitschko Foundation.

Сьогоднішня моя розповідь про те, як вести за собою команду, коли тобі 23, а два твої боси — чемпіони світу з боксу.

У фонд Кличко я прийшла в 22 роки. До того навчалася в Інституті міжнародних відносин. Я за фахом аналітик зовнішньополітичних процесів. Зазвичай люди з цією професією ідуть в МЗС чи іншу організацію такого ж рівня, але не в благодійний фонд.

До навчання в Києві я жила в Херсоні. У дитинстві мене виховували в дусі правильних дівчачих пансіонів, де дівчина має вміти все. І якщо випаде нагода зараз потрапити на бал із принцем, то вальс я затанцюю. Завдяки такому вихованню я стала універсальним бійцем, тобто з дитинства не боюсь особливо нічого, крім кажанів.

Вчитися я люблю, вчилася я багато. Вигравала стипендії Erasmus, навчалася в Берліні, по стипендії для молодих лідерів працювала в парламенті Німеччини в офісі Ангели Меркель. Я ходила з нею на сніданки. І все ніби так круто й недосяжно, як на той час, для більшості моїх однолітків, але в певний момент я повернулася в Україну і випадково почала працювати у фонді Кличка.

Співпрацювала з фондом я ще в Німеччині. Мій депутат у бундестазі якось попросила допомогти їй із одним проектом. Амбасадором його був Володимир Кличко. Так я познайомилася з фондом і почала робити спільні з ним проекти з Німеччини. Коли повернулася в Україну, виявилося, що тодішня директорка фонду — випускниця такої самої програми, як я. Тож моя вам порада: якщо берете участь у якійсь програмі, обов’язково знайомтеся з її випускниками. Вони вже пройшли певний шлях і можуть вам допомогти, підказати.

До навчання в Німеччині я працювала в галузі PR та комунікацій. Із третього курсу набувала досвіду в різних агенціях і після повернення теж пішла в одне агентство. Воно тоді мало клієнта з Кореї. У якийсь момент я зрозуміла, що мені не дуже імпонує піар корейського продукту, що прагне бути номером один, але насправді таким не є. Мій внутрішній commitment не відповідає тому, що я зараз роблю. У в школі, і в ліцеї, і в універі я займалася благодійністю, соціальними проектами і отримувала від цього задоволення.

Із фондом Кличко я на той момент уже не співпрацювала. Після тимчасового проекту не було вакансій, тож залишитися там не було можливості. Але з директором фонду спілкувалася. І якось вона подзвонила мені та попросила допомогти. Усі працівники фонду мали поїхати на відкриття ДЮСШ у Сєвєродонецьк. А в Київ того дня прилітала принцеса Майя. Оскільки я знала німецьку мову, то могла її супроводжувати. Я зустріла принцесу, провела з нею всі заплановані зустрічі, прес-конференції. Під час вечері вона сказала мені, що братам дуже пощастило, що я в них працюю. Я відповіла, що лише одного разу робила з фондом волонтерський проект. «Треба терміново їм написати, що вони втрачають крутого працівника», — відреагувала принцеса, і я не сперечалася з нею ;)

З Майєю я ще працювала над одним проектом. Разом ми літали в Донецьк, і мені навіть пропонували переїхати туди працювати. Цікаво, що до того я довго і марно шукала роботу. А після повернення з Донецька мене одночасно запросили на співбесіду в МЗС і запропонували роботу в фонді Кличка.

Так я потрапила до братів і в 22 роки почала працювати менеджером молодіжних проектів. Але впродовж року, який я працювала до позиції директора, я не реалізувала жодного молодіжного проекту. Було так багато поточних завдань, як-от полетіти на бій, організувати кінопрем’єру фільму чи щось подібне, що проекти я не встигала навіть почати, не те щоб повністю реалізувати. Наприкінці року Віталій Кличко запросив мене на обговорення і сказав, що хоче, щоб я стала директором фонду. До того ми з ним якось обідали і він багато мене розпитував про різні речі. Коли я запитала, чому він так цікавиться, то почула відповідь: «Мені подобається, як ти мислиш, як ти працюєш з нами ці півроку. Ми хотіли би подумати про щось більше для тебе». Через півроку я дізналася, що вони прийняли рішення призначити мене директором — у 23 роки, з командою з 10 осіб і величезним бюджетом.

Перший рік був повен викликів, один з яких — керувати людьми. Це дуже складно. Мій commitment — це лідерство. Я постійно прагну бути лідером, вчуся керувати людьми так, щоб вони теж ставали лідерами. Вважаю, що головний виклик лідера нині не тільки в тому, щоб постійно розвиватися і оточувати себе такими ж активними особистостями, а в тому, щоб виростити лідерів з тих, хто працює разом з ним.

Наступні 4 роки я дуже багато працювала. І зараз вважаю, що фонд є одним із найсильніших, найпрозоріших, найвідкритіших фондів України з чіткими та зрозумілими правилами, чого часто бракує в українській благодійності. Наприклад, наші правила — реалізовувати тільки спортивні, освітні та наукові проекти, працювати тільки для молоді до 30 років, не надавати фінансову чи спонсорську допомогу. Завдяки цьому ми не розмиваємо свою діяльність і почуваємося впевнено.

Брати колись сказали мені одну фразу: «Для нас немає нічого неможливого, а якщо ти працюєш у нас, значить і для тебе». Коли ти втрачаєш відчуття страху, жодних меж для тебе більше немає. Цим правилом я досі керуюся, і мої колеги це знають.

А тепер кілька практичних порад із власного досвіду керування командою.

Мій головний девіз у житті: допомагати тим, хто поруч. Іноді це дуже важко, іноді потребує багато внутрішніх сил, внутрішнього стержня. Я закликаю вас усіх бути емпатичними і поставити собі одне-єдине зобов’язання на все життя — бути людиною.

У фонді ми часто згадуємо таке африканське прислів’я: «Якщо хочеш бігти швидко, біжи сам, якщо хочеш бігти далеко, біжи разом з іншими». Потреба робити багато речей разом з командою іноді змушує йти на компроміс. Я часом на нарадах мовчки слухаю колег і думаю, що могла б розповісти те саме швидше, зрозуміліше і т.д., але якщо я зараз не дам людині змоги висловитися і вона не отримає від мене зворотній зв’язок, то, імовірно, не стане тим лідером, яким я хочу її бачити.

Раджу кожному знайти свій баланс – розуміти, де твої сильні сторони і слабкі. У боксі є таке правило: потрібно не посилювати свої слабкі сторони, а розвивати сильні. Я не завжди згодна з цим. Але здебільшого ти продаєш себе через свої сильні сторони, а слабкі намагаєшся завуалювати або якнайшвидше змінити.

Важливо розуміти і відчувати себе. Зараз дуже популярно розповідати про свої історії успіху, лайфхаки і факапи. Читайте про це, але пам’ятайте, що у всіх нас свої перемоги і поразки. Аналізуйте, чи можете застосувати чийсь лайфхак для себе. Якщо так, то одразу пробуйте, робіть перший крок.

Дякуйте людям, які вас підтримували і допомагали. Так ви зможете будувати гарні взаємини на роки наперед. Коли я була молодим працівником, мені здавалося, що я вже гори звернула, а мені все ще не подякували. І зараз на управлінській посаді я зрозуміла, що іноді не дякую за роботу, хоча розумію, що вона класна. Постарайтесь пообіцяти собі вчасно казати людям те, що може їх мотивувати, потішити, зробити відкритішими. Так само кажіть і про те, що вам не сподобалося, щоб наступного разу подібна ситуація не повторилася.

Будьте трішки божевільними у стосунках з людьми. Пропонуйте те, що, може, ви б самі ніколи не зробили, але ви точно знаєте, що друг або подруга погодиться на будь-яку вашу пропозицію. Людей об’єднує не спільне місце роботи і реалізовані проекти, а разом пережиті емоції.

Шукайте в своєму житті менторів. Ці люди вам завжди підкажуть, куди йти, якщо вони самі цей шлях уже проходили, і залюбки поділяться з вами своїми знаннями.

Результат наших проектів це ми самі, це наші команди. Без команди ми не можемо нічого. Підтримуйте свої команди, любіть їх, створюйте нових лідерів. Будьте хоробрими, щоб бути першими.

Підготувала Олеся Скорик

Спільнота креативних жайворонків у Києві розширюється, і  на кожному нашому наступному заході ми бачимо все нові й нові обличчя. Тож для новачків і всіх, хто ще приєднається до родини CreativeMornings (далі – СМ), розповімо докладніше, хто ми і чому вам варто бути з нами.  

1.   Що таке CM?

CreativeMornings — це серія безкоштовних сніданків-лекцій для креативних людей. Творча спільнота міста збирається разом раз на місяць, у п’ятницю зранку, аби познайомитися, поспілкуватися і надихнутися 20-хвилинною лекцією на певну тему.

Такий формат зустрічей у 2008 році в Нью-Йорку запропонувала Тіна Рот Айзенберг. А на початку 2018 року представництва CМ були вже у 183 містах світу. :)  І хтозна, може, саме зараз, коли ви бачите ці цифри, десь у світі народжується ще одна креативна спільнота.

Першим містом України, яке приєдналося до креативного руху СМ, став Київ. У вересні 2016 року організатори Ірина Прокоф’єва та Анна Мазур провели дебютну зустріч. У травні 2017 року СМ зустрічали в Одесі, а в серпні 2017 – у Львові. Сподіваємося, цього року українська спільнота жайворонків поповниться новими представництвами. :)

Оскільки CM – некомерційний проект, то він не міг би існувати без глобальних партнерів –  MailChimpAdobe, та WordPress.com.

Також кожне місто має своїх помічників – локальних партнерів, завдяки яким організатори проводять креативні зустрічі не тільки безкоштовно, а й смачно та затишно.  Ми, CreativeMornings/Kyiv, не втомлюємося дякувати нашим улюбленим партнерам – школі Projector, видавництву «Основи» та Happy Monday. І ми все ще відкриті для пропозицій від потенційних партнерів. :)

2.   Для кого цей захід?

На це запитання можна відповіcти максимально коротко: для всіх! Відкритість – це одна з головних умов проведення зустрічей. Маніфест СM звучить так: «Кожен – креативний! Ми раді кожному!».

Нам дуже приємно бачити на івентах дуже різних людей — від студентів до вже досвідчених фахівців найрізноманітніших професій, і не лише творчих. Тут збираються найпрогресивніші й найактивніші, щирі та відкриті люди, які мотивують і надихають.  

Ми раді бачити кожного!  

3.   Хто обирає теми?

Тему для кожного заходу обирає по черзі одне із представництв СМ. Наприклад, присвятити лютневу зустріч  темі – Commitment (зобов’язання) – запропонувала спільнота із Відня (Австрія).  

Візуальне оформлення теми розробляє дизайнер з того міста, яке запропонувало тему (так ми відкриваємо світу локальні таланти). Представники-волонтери в кожному місті самостійно обирають лектора, який зможе цікаво і нестандартно розкрити цю тему.

4.   Як дізнатися про наступну зустріч?

Креативні сніданки відбуваються раз на місяць – у п’ятницю. Потрапити на зустріч у Києві можна за попередньою реєстрацією. Її ми оголошуємо на сторінці CreativeMornings/Kyiv у Фейсбук приблизно за тиждень  до самого заходу. Кількість місць на кожен захід – обмежена, і щомісяця їх бронюють все швидше! Так, квитки на останній захід розлетілися за 2 дні! Тому підписуйтеся на наші оновлення, аби не проґавити початок реєстрації.

Ще ми готуємо для вас поштові розсилки-нагадування. Підписатися на них, почитати конспекти минулих лекцій та інші цікаві статті можна на нашому блозі. А взагалі там можна зависнути не на одну годину, бо це єдина платформа для представництв СМ у всьому світі.  

Запрошуємо в наш яскравий Інстаграм. Там – найцікавіші фото та справжні емоції. :)

Ми завжди дуже просимо всіх бути відповідальними: якщо напередодні заходу у вас змінилися плани і ви не зможете прийти, звільніть, будь ласка, своє місце для іншого. Це можна зробити, натиснувши на кнопку «Звільнити квиток» праворуч від кнопки реєстрації на сторінці івенту.  

5.   Чому потрібно побувати?

Наводити аргументи у відповідь на це запитання ми можемо вічно. Але спробуємо вкластися в кілька.

По-перше, на зустрічах СМ ви зможете «зловити» багато ідей для свого професійного розвитку. Ми віримо в те, що ідеї літають у повітрі, і переконані, що в повітрі СМ їх у рази більше.:)  І навіть якщо тема зустрічі безпосередньо не стосується вашої професійної діяльності, ви неодмінно почуєте важливі кейси, які зможете застосувати. Ми перевіряли.

По-друге, ми запрошуємо найцікавіших лекторів і розкриваємо кожну тему із несподіваного боку. Прагнемо, аби виступ лектора був максимально корисним для кожного жайворонка. Наші гості діляться з вами найціннішим – своїм досвідом, своїми висновками, успіхами і, можливо, невдачами (а знати, як не треба робити, теж корисно).

По-третє, на наших зустрічах ви обов’язково познайомитеся з цікавими людьми. Перед лекцією та після неї ми організовуємо для гостей нетворкінг. І це унікальна нагода знайти не лише друзів та однодумців, а й партнерів, клієнтів чи, можливо, майбутніх роботодавців. Нагадаємо: у нас збираються представники дуже різних професій.

По-четверте, ви стаєте частиною світової спільноти СМ і можете переглядати лекції, які відбувалися в Нью-Йорку, Стокгольмі, Мілані чи будь-якому іншому місті із 183. На сайті спільноти, про який ми вже писали вище, ви знайдете представників СМ із різних міст. І саме участь у креативних сніданках може бути тим спільним фактом, що допоможе вам познайомитися. Можливо, це початок міжнародної дружби і співпраці.

Наостанок констатуємо факт, що після зустрічей наші гості виходять дуже натхненними. Вони поспішають поділитися новими ідеями, своїми відкриттями з друзями і колегами та надихають їх. І такого заряду креативу та творчості здебільшого вистачає не на один день, а аж до наступної зустрічі!

6.   Як вмовити свого керівника відпустити тебе?

Зустріч СМ хоч і ранкова, але після неї вам все-таки доведеться трішки запізнитися на роботу. Тому завчасно відпроситися в керівника не завадить. Як його переконати? Наведіть аргументи із відповіді на запитання 5 і будьте певні, що невдовзі ваш керівник сам нагадуватиме вам про наступні зустрічі чи, можливо, навіть складе вам компанію.

Чекаємо вас на найближчій зустрічі CreativeMornings у Києві!  


Матеріал підготувала: Олеся Скорик

Якби сміливість можна було приймати як вітаміни, то вона, мабуть, була б одним із найпопулярніших препаратів. Адже перед важливою зустріччю чи виступом і ще в десятках різних ситуацій нам часто бракує хоча б невеликої дози цієї чудодійної пігулки. Які інгредієнти сміливості та як вона пов’язана з успіхом? Про це ми говорили на березневій зустрічі, і нашим спікером був Павло Черепін, директор з розвитку в The Story Lab та ралійний штурман. 

У дитинстві я мріяв бути футболістом. Але погано готувався і не віддавав футболу всю свою енергію, тому не вийшло. Натомість я став футбольним коментатором і працював ним до 2007 року.

Пізніше з телевізійного бізнесу перейшов у консалтинговий, у діджитал. З часом у моєму житті з’явився автоспорт. Застерігаю вас не робити таку помилку і ніколи не займатися автоспортом. З цього неможливо зіскочити :) 

У 2010 році автоспорт перетворився з аматорського на професійний. У 2014 мене запросили в суперкоманду до найвідомішого українського ралійного пілота Юри Протасова. А вже у 2015 ми стали віце-чемпіонами світу з ралі в класі WRC2. Кращого результату українська команда ще не досягала. Сподіваємося, він ще попереду. Може, навіть з нашою участю.

Оскільки в моєму житті тісно переплітаються медіабізнес і автоспорт, розповім про сміливість у кожному з них. Одразу скажу, що сміливість не виникає нізвідки. У неї мають буть якісь чинники, певний бекграунд.

За Вікіпедією сміливість — це вибір або бажання протистояти різним речам. Кембриджський словник називає сміливість здатністю. Для мене сміливість — це вибір, підкріплений здатністю, яка, своєю чергою, потребує певного рівня підготовки.

Якби мені запропонували визначити поняття «бізнес» за допомогою двох слів, я сказав би — купівля і продаж. Бо ідеї, продукти, послуги ми купуємо чи продаємо. Якщо описати двома словами функції спортивного автомобіля, то це розгін і гальмування. Успішний бізнес — це своєчасна купівля і своєчасний продаж, а успішна їзда на спортивному автомобілі — це своєчасний розгін і своєчасне гальмування. Тобто і в спорті, і в бізнесі ми маємо вчасно побачити поворот, бути в тренді, добре підготовлені та зосереджені. Ми повинні розуміти, навіщо сіли в це спортивне авто і навіщо прийшли в цей медіабізнес. Якщо на діловій зустрічі ми розповідаємо клієнту, що маємо класний телевізійний формат, а насправді в нас його немає, ця зустріч завершиться нічим. Якщо ж ми підготовлені і пропонуємо формат, що збігається з аудиторією клієнта, якщо попередньо провели перемовини з телеканалом, це вже серйозна переговорна позиція. Так і в автоспорті: якщо ти підготовлений, якщо достатньо тренувався, твої шанси на успіх значно зростають.

Дуже важливо і в спорті, і в бізнесі мати певний алгоритм дій. У кожного він свій, але має бути обов’язково, на мій погляд. Я знаю двох-трьох людей, як успішно працюють без алгоритму. Але вони унікуми, люди, які можуть робити свою справу просто на рівні емоцій і не задумуючись. Для них це так само легко, як для нас дихати.

Алгоритм, яким я користуюся, складається усього з трьох кроків — підготовка, виконання, аналіз. Якщо ви добре не підготувалися, найімовірніше, ви провалитеся. Якщо ви яскраво представили свою ідею, ваш результат буде значно вищим, ніж у тих, хто не звернув на це достатньо уваги.  Ну і найскладніший та найцікавіший крок — аналіз. Коли ми програємо, нам здається, що в цьому винні всі навколо: погода, ринок, клієнти. Причина насправді у нас всередині. Тому важливо проаналізувати, у який момент що пішло не так. Наш головний урок — це поразки.

Ви напевно знаєте теорію про те, що аби стати фахівцем у певній справі, потрібно приділити їй 10 000 годин. Це приблизно 4 роки постійного навчання і тренування, якщо не витрачати часу на хобі, роботу тощо. Якщо паралельно потрібно ще заробляти собі на життя та займатися іншими справами, знадобиться 6-7 років.

Див не буває. Люди, які напрацювали 1000 годин, виступаючи проти тих, хто витратив 10 000 годин, можуть виграти тільки випадково. Як підказує досвід і практика, спочатку потрібно працювати. І лише після того, як ти відпрацював свої 10 000 годин, тобі починає таланити ;)

У моєму розумінні сміливість — це супутній чинник успіху. До речі, у перекладі з французької це слово означає кураж, тобто стан передчуття успіху. Не зовсім сміливість, але теж дуже кайфова штука.


Які інгредієнти сміливості? В автоспорті ти можеш відчувати сміливість, якщо в тебе є чудова команда, класна машина, яка заправлена якісним паливом і гарно налаштована. У медіабізнесі все те саме. Ти сміливий, якщо маєш потужну команду, класний продукт і в тебе є енергія вигідно його подати, продати чи купити. Ви бачите, що команда є спільним інгредієнтом у обох випадках.

Я вважаю, найважливіше і в спорті, і в бізнесі — знайти свою команду. Навіть якщо вона складається з двох осіб чи якщо ви самі для себе команда.

Як стати успішним і відповідно сміливим?

Головна і найкраща порада: якщо ви вирішили щось робити, починайте, не відкладайте і не сидіть на місці.

Мрійте, це завжди корисно і не заборонено. Важливо мріяти про щось велике, бо якщо мрію можна реалізувати швидко, це просто плани на вечір.

Винаходьте. Не всі люди можуть вигадати Теслу чи новий Айфон. Але навіть якийсь зовсім маленький винахід здатен змінити світ і життя людей на краще. Тому обов’язково винаходьте.

Записуйте свої ідеї. Мабуть, кожному знайома ситуація, коли ти щось класне вигадав перед сном і подумав, що зранку запишеш цю ідею. А коли прокидаєшся, вже не можеш нічого згадати. Тому в мене під рукою завжди записник в телефоні чи просто папірець із олівцем. Щось вигадав — і одразу записав. А ці записи відтак можуть стати частиною підготовки до дуже важливої події.

Діліться своїми ідеями з правильними людьми. Просто вигадати геніальну ідею і написати про неї на Фейсбуці — не дуже розумно, але з правильними людьми ділитися потрібно. Як вибрати правильних людей? Подумайте, чи готові ви з цією людиною реалізувати свою ідею. Якщо так, сміливо діліться з нею.

Плануйте свій час. Якщо помічаєте, що систематично щось не встигаєте чи забуваєте, почніть ретельніше організовувати і планувати свою життєву та робочу активність. На щастя, зараз для цього є багато спеціальних програм-планувальників.

Дозвольте собі помилитися і провалитися. Це, мабуть, найнесподіваніша порада, яку ви можете отримати в контексті сміливості. Але в майбутньому вона допоможе перемагати. Краще маленька поразка на початку шляху, яка вас чогось навчить, ніж велика наприкінці, бо ви до цього нічого не навчилися.

Вчіться.

Повторюйте все зроблене.

Досягайте свого успіху і насолоджуйтеся ним.

Найбезпечніше місце для корабля – у гавані. Там він захищений пірсами, на нього не потрапляють високі хвилі. У гавані його можуть витягнути на берег. Але кораблі не створені для того, щоб стояти в гавані. Там можна відпочити і перезарядити батарею. Люди також не створені для того, щоб постійно бути на одному місці. У нас є багато можливостей, аби пересуватися, спілкуватися, щось вигадувати, бути сміливим. Тому не засиджуйтеся в гавані, рухайтеся, дійте і качайте два «м’язи» – мозок і сміливість.

Віднедавна українські читачі можуть насолоджуватися комплектом книг-картонок Ерве Тюлле, який включає в себе три книги: «Пальчикові змагання», «Гра форм» та «Гра в червоний, жовтий і синій».

Це три найпопулярніші його книги з десятків проектів, які мотивують досліджувати світ крізь призму сприйняття дотиків та текстур. Читачі можуть поринути в пригоду відкриття нових форм та матеріалів, а також проаналізувати свої реакції.

Ерве Тюлле — знаний французький автор кількох десятків книг для дітей, перша з яких була опублікована в 1994 році. Шлях інноваційного книговидавця почався з вивчення образотворчого мистецтва (Fine Art) і роботи художником, а потім приєднався до рекламної індустрії. Він відомий у Франції як «Принц дошкільних книжок», тому що він переносить процес читання на новий рівень, навчаючи мислити інакше, самостійно і творчо. Красиві ілюстрації Тюлле, інтерактивні вирізання та магічні лінії створюють ідеальний спосіб заохочення дітей до самостійного мислення та життя.

«Гра форм», «Пальчикові змагання» і «Гра в червоний, жовтий і синій» — це найпопулярніші книги пана Тюлле, які тепер можуть сповна досліджувати українські читачі. Світ стає цікавішим завдяки вирізанкам через форми, колір, використання просторової і творчої уяви.

У «Грі в червоний, жовтий і синій» Тюлле доносить, чим є колір та яке його значення в повсякденному житті. Безперечно, це знайомство особливо важливе в сучасному візуальному світі, тож у книгах багато актуальних цікавих сюжетів та смішинок, традиційних для його книг. Виклики та завдання, які пропонуються до захопливого виконання юним читачам, включають у себе допомогу фіолетовому квадрату, зеленому колу і помаранчевому трикутнику в пошуку своїх батьків та розкриття для себе цілого всесвіту кольорів.

«Гра форм» знає все не лише про форми, а й про яскравий дизайн та якісний папір, а ще розвиток дрібної моторики і образного мислення. Це книга-витинанка, яка тільки привідкриє множинну можливість найрізноманітніших форм. Часто світ фігур обмежують колом, квадратом, трикутником і, якщо пощастить, овалом, але ця книга відкриває принципову незліченність фігур. Що дозволяє не лише розширити власне сприйняття багатогранності світу, але й надихає до використання уяви у повсякденному житті.

У «Пальчикових змаганнях» маленькі читачі врешті зможуть знайти пристанок своїм невтомним пальчикам подалі від забороненої батьками розетки. У цій книзі знов розкривається цілий простір для розвитку дрібної моторики, фантазії та креативності. Підживлюється це не лише вигадливою історією і яскравими ілюстраціями, але й духом змагань, адже пальчикам завжди кортить перемогти.

Ця серія — найкращий подарунок для тих, хто прагне розвитку ключових навичок у своїй дитині. А поринати у цікаві історії з сучасним дизайном до снаги і дорослим.

Книжки можна знайти тут: 

https://osnovypublishing.com/the-finger-sports-game/

https://osnovypublishing.com/gra-form/

https://osnovypublishing.com/hra-v-chervonyy-zhovtyy-i-syniy/

Матеріал підготувала Євгенія Гагаркіна

Лютневі зустрічі CreativeMornings у всьому світі присвячені допитливості. Чи можна бути допитливим у дорослому віці? Куди приводить допитливість і чому важливо не припиняти експериментувати та втілювати свої навіть найбезглуздіші фантазії? Ми запитали про це в допитливого Андрія Пелюховського, співзасновника «Розумної кави» і винного бару Malevich.

Тема допитливості мені дуже близька. Це та рухлива сила, яка керує мною, принаймні до мого сьогоднішнього віку. Сподіваюся, що коли буду 85-річним дідусем, теж  збережу в собі цю допитливість.

Я з дитинства був дуже допитливим. І, мабуть, це завдяки тому, що моя мама дозволяла мені займатися всім, чим я захочу. Мама спочатку була вихователем у дитячому садку, потім вчителькою в школі. Тому в мене було дуже багато людей, на яких я міг експериментувати. Її учні то дивилися виставу мого лялькового театру, то брали участь в іграх і шоу, які я вигадував. І це дуже розвинуло в мені таку рису – бути в центрі різних рухів.

Удома в мене була хімічна лабораторія на балконі. Через це в нас були проблеми і з пожежниками, і з міліцією.

Сусідські хлопчаки, з якими я дружив, змушені були передплачувати мою газету, яку я малював на листочках у клітинку в кількох екземплярах. Пізніше я створив у дворі таке собі напіввоєнізоване групування, і всі мої друзі мали носити форму з погонами, отримувати значки, проходити певні ритуали посвячення. Тобто я ніколи не сумував. Мама не перешкоджала моїм захопленням доти, доки це не загрожувало життю людей навколо. Оглядаючись на свої дитячі роки, я розумію, що дуже важливо ніколи не втрачати бажання експериментувати, втілювати свої фантазії, навіть найбільш безглузді в житті.

Коли ви трішки старші, з’являються перешкоди, що заважають робити все, що хочеться. Але запевняю, що і в 34 роки теж можна залишатися допитливими. Бо щойно ми перетворюємося на таких істот, у яких все іде за планом, нам стає нудно. А нудна людина – страшна людина. Бо в неї накопичується деструктивна енергія. Це моя гіпотеза.

У школі в мене було дуже багато проблем із учителями та директором. Бо в них виникав дикий когнітивний дисонанс, коли вони бачили, як людина добре вчиться, вчасно все здає і на принтері випускає бюлетень, головна стаття якого має назву «Мастурбація – це добре чи погано». Тому між нами виникали конфлікти. Але я радий, що в мене залишилися такі яскраві спогади про ті часи.

У мій час можна було вступати в кілька інститутів, і я пройшов у чотири одразу. Було дуже складно обрати, але я зупинився на КПІ. Вчився на хіміка-технолога. Ні на секунду не пожалкував про свій вибір, бо цей інститут став одним із найяскравіших етапів у житті. Я мало що пам’ятаю з університетських часів, бо водночас із науковим пізнанням ми всі пізнавали життя у всіх його сенсах і проявах. З багатьма людьми, з якими я познайомився в інституті, ми і сьогодні спілкуємося та маємо спільні справи. Університет навчив мене спілкуватися з людьми і приймати їх із усіма недоліками та перевагами.

На другому курсі зі мною відбувалися дуже дивні речі: я захоплювався філософією і релігійними ідеями. Я відмовлявся здавати іспити в суботу, бо саме тоді освоював християнські догми і для мене було очевидно, що для Бога святим днем є саме субота, а не неділя. Викладачу з органічної хімії я заявив, що в суботу не зможу прийти на іспит і що для мене особисто слід вибрати інший час.

У той самий час я став вегетаріанцем. І досі ним є. Вегетаріанство — це, мабуть, єдиний проект, який я зміг продовжити так надовго.

В інституті я почав працювати і зрозумів, що таке свобода. Фінанси – це обов’язковий пункт свободи. Принаймні коли ви є частиною суспільства і не живете у печері.

Спочатку я водив автомобіль одного великого начальника. Водійські права я отримав іще в школі і дуже погано керував авто. У перший робочий день я відірвав у робочій машині бампер. І завдяки цьому ми з начальником дуже потоваришували. Одного разу на крутій тусовці олігархів і політиків я побачив чинного міністра закордонних справ. Я непогано знав англійську, бо в 5 років сестра подарувала мені російсько-англійський розмовник. Я з ним тоді ходив як із Євангеліє і відточував на всіх свою майстерність. Отже, на вечірці я підійшов до міністра і сказав, що хочу працювати в Міністерстві закордонних справ. Він не розгубився і перейшов на англійську мову, щоб зрозуміти серйозність моїх намірів. Ми поговорили хвилин 20, і він сказав, щоб наступного дня я прийшов поговорити з начальником прес-служби. Так я почав працювати в МЗС. Через два тижні я зрозумів, що ця рутина зовсім не для мене. Тому моя дипломатична кар’єра завершилася десь через місяць. Але я зовсім не жалкую, що зробив тоді цей крок.

Потім я працював рибним інспектором, ще був директором агробіржі. Коли мені це все набридло, я продав усі свої активи і нічого не робив. Далі вирішив, що буду журналістом. Я купив камеру і подумав, що зможу фотографувати і щось про це писати. Тоді я став оглядачем, а потім редактором у журналі DiPhoto, який на той час був єдиним чи одним із небагатьох журналів про фотографію. У нашій редакції можна було робити все. Якщо хтось мав ідею цікавого проекту, головний редактор дозволяв втілювати її в життя. Головне — щоб це було цікаво нам і читачам.

Відчуття свободи не відпускало мене на жодному з етапів життя і, мабуть, воно виховало в мені звичку сприймати кожну ситуацію як можливість. Коли ви чимось займаєтеся, не потрібно одразу ж думати про те, що у вас щось не вийде, що ту чи іншу справу зробити неможливо. Мені пощастило зсередини «прощупати» чимало різних сфер, і я зрозумів, що можливо все, ну майже все.

Мене завжди дуже захоплювали люди епохи Відродження — Леонардо да Вінчі, Мікеланджело Буонаротті, Альбрехт Дюрер. Вони одночасно займалися всім на світі: писали, розвивали науку, подорожували, були математиками, дизайнерами одягу і інженерами-конструкторами. Із таких людей завжди беру приклад. І я знав, що теж маю бути таким. Але капіталістичний світ диктує певні правила: потрібно десь заробити гроші, щоб це зробити, треба приділити тій чи іншій справі якийсь час. Поки ви заробляєте гроші, у вас не залишається часу, аби займатися тим, чим ви хотіли б займатися. І от вам безвихідна ситуація. Мені вдавалося займатися багато чим і водночас не бути без грошей. Досі, крім роботи на будівництві у студентські роки, мені не доводилося робити те, що б суперечило моїй внутрішній волі. Коли я працював, то не думав, коли нарешті ця робота завершиться. А саме з такими думками багато людей ходять на роботу, і це дуже сумно. Вони накопичують деструктивну енергію і добровільно душать самі себе.

Я довчився до четвертого курсу і тільки заради мами. Бо на другому я вирішив, що інститут — абсолютно марна трата часу. Я не розумів, навіщо люди взагалі ходять на ці пари і вивчають у хімічній лабораторії якісь процеси, які ніхто давно не використовує в реальному житті. Я не соромився протестувати проти всього цього.

Сьогодні в нас є безмежні можливості сидіти вдома і вивчати онлайн те, що нам подобається. Використовуйте їх! Не витрачайте ваш час на якісь інституції, які зараз нікому не потрібні.

Мене ні разу не попросили показати свій диплом і не запитували, що я закінчив. Це нікому не було потрібне. Мене просили виконати якесь завдання, потім його аналізували і приймали рішення, чи співпрацювати зі мною надалі.

Після роботи в журналі я зрозумів, що не хочу працювати в якійсь інституції чи організації. Я хочу бути таким собі фланером — робити те, що подобається, і за це отримувати гроші. Я почав освоювати веб-дизайн, більше пізнавати свою камеру.  Я фотографував, знімав відео, а у вільний час верстав лукбуки дизайнерам одягу, робив афіші, прості сайти. У мене завжди були гроші, щоб подорожувати і займатися іншими речами, які приносять мені задоволення. І в якийсь момент я зрозумів, що назбирав достатньо грошей і потрібно щось із ними робити. Моя допитливість підкинула мені ідею: а що якщо спробувати себе в ролі підприємця.

Випадково я повчився в Ньою-Йоркській Академії Кіномистецтва. Одного разу я зустрів свою подругу. Вона розповіла, що їде вчитися до Нью-Йорка і запропонувала поїхати з нею. Я ніколи не чув про цю кіноакадемію, але в той момент саме захоплювався фотографією і відеозйомкою. У квартирі, яку знімав, я зробив фотогалерею. Для фотовиставок обладнав одну кімнату, а в другій жив сам. Тому погодився на пропозицію і в результаті я поїхав вчитися в кіноакадемію, а та дівчина – ні.

Нью-Йорк має відвідати кожен, бо він дуже змінює світогляд. Цілий місяць у мене було враження, що я на іншій планеті і мені все це сниться.  Я отримав багато емоцій, знань і нових знайомств. Коли повернувся, то подумав, що буду знімати кіно. Я намагався писати сценарій, але не виходило, бракувало життєвих ситуацій, які лягли б в основу повноцінного сценарію.

Аби назбирати таких історій і спробувати себе в ролі підприємця,  ми з моїм другом придумали концепт маленької кав’ярні. Ми орендували міні-кіоск площею 1,5 на 1,5 м на Контрактовій площі. Якщо ви хоча б раз були в тому районі, то маєте знати, що дуже різні історії там трапляються щодня. Фільм я так і не зняв, але історій назбирав.

Я не хотів, щоб це була просто кав’ярня, які стояли на кожному кроці. Оскільки я завжди займався наукою та експериментами в різних сферах, мені спала на думку назва «Розумна кава». Ми запропонували нашим відвідувачам таку активність — поки їм роблять каву, вони можуть відповісти на певне запитання. Якщо відповідають правильно, отримують знижку на свою каву. Людям сподобалося, і ми дуже швидко заробили достатньо грошей, щоб відкрити повноцінне кафе на вулиці Володимирській. Там уже було де посидіти. Записочки із запитаннями ми зберегли, але додавали постійно щось нове. І продовжуємо це робити.

Потім відкрили винний бар Malevich. Зараз працюємо над великим закладом, де можна буде не тільки поїсти і попити. Дуже важливим там буде контент, по який, сподіваюсь, люди будуть туди приходити.

Допитливість привела мене у підприємництво. Це дуже крута школа особистісного росту. Бо тут багато дуже різноманітних челенджів, і якщо ви хочете, щоб бренд приносив якийсь прибуток, потрібно відрізнятися від інших. Важливо, щоб ці відмінності були не видумані чи висмоктані з пальця, а щоб вони відповідали вашій натурі і йшли зсередини. Тільки тоді це цінуватимуть люди.

У нашій країні багато можливостей, і можна круто їх використовувати. Багато бізнес-тренерів, які приїжджали до нас, казали, що в Україні нескладно зробити бізнес — просто покращити те, що вже роблять інші. І це стосується будь-якої галузі. Єдине — не потрібно боятися! Коли кожен буде займатися улюбленою справою, наше майбутнє неодмінно буде щасливим і світлим.

Підготувала: Олеся Скорик.

У січні ми говорили про тривожність. Як балансувати між роботою та сім’єю, чому важливо спілкуватися з дисоційованими людьми та не завжди відгукуватися на прохання, нам розповідала Оксана Стехіна, Chief Business Development Officer в Dentsu Aegis Network Ukraine. Ми підготували для вас конспект ранкової зустрічі.

Під час різних своїх виступів я завжди чесно кажу про те, що не претендую на істину в усьому, про що розповідаю.  Я щиро і без масок ділюся тим досвідом, який отримала за майже 37 років свого життя. Не обіцяю, що в кожного він працюватиме так само, як у мене, але за певних обставин і в певних ситуаціях точно спрацює. Я буду рада, якщо хоча б один із тезисів, якими я сьогодні поділюся, стане для вас корисним.

Що таке anxiety для мене? Розкажу на прикладі історії про те, з чого сьогодні почався мій creative morning. Я люблю розповідати, що в мене є картинка-міф для Інстаграму про те, який вигляд має кар’єра і 4 дітей. Ця картинка набирає 48 тисяч лайків, і в коментарях під нею мені пишуть: «Ти така крута!», «У тебе такі фотографії! У тебе такі діти!». Але за кадром усе має зовсім інший вигляд.

Мій ранок почався з того, що моя середня донька, у якої в школі сьогодні день супергероїв, відмовилася одягати свій костюм. Звечора ми погодили і приміряли костюм, у якому ідемо, але зранку щось пішло не так, і костюм Бетмена, який ми позичили у нашого друга й переробили для неї, виявився не таким. Усі дібрані аксесуари теж були не ті, і довелося все змінювати. І тоді я подумала, що треба було обирати для свого виступу тему про гармонію, усвідомленість, щоб відчути на собі саме їх, але ні. Ми не шукаємо легких шляхів – ми говоримо про тривожність, про те, що нас найбільше лякає.

З появою дітей я відчуваю тривожність постійно. Спинним мозком думаю про те, що зараз відбувається з тією чи іншою моєю дитиною залежно від того, кому потрібно більше уваги через вік, якісь соціальні обставини,  стан здоров’я тощо. І я поки вчуся виходити з цього стану.  Робота в цьому дуже допомагає. Бо коли ти занятий роботою, у тебе просто немає часу на переживання. Я завжди кажу, що директором працювати набагато легше, ніж мамою.

Для мене баланс між кар’єрою і родиною — це абсолютно свідомий вибір. Є вислів: happy wife — happy life. У моїй картині світу він трансформується на такий: happy mom  — happy kids. Я переконана: якщо жінка буде через відчуття провини і власного обов’язку сидіти зі своєю дитиною і не працювати, стане жертвою сама і знехтує своїми інтересами,  дитина точно щаслива не буде. Я тільки з першою дитиною три місяці сиділа вдома, і це були найдовші три місяці в моєму житті. Я нікого до цього не закликаю і розумію, що в кожного —  свої обставини. Але я точно пам’ятаю, як сиділа біля віконця і чекала, поки до мене приїде хтось із офісу, аби підписати документи. Тоді я вирішила, що маю якийсь час побути вдома,  аби подивитися, як няня поводиться з дитиною. В наступний раз було вже набагато легше, бо няня залишалася та ж сама. І я швидше виходила в люди. Я щиро вважаю, що мої діти завдяки такому моєму вибору набагато щасливіші, ніж могли би бути, якби я була з ними поруч.

Ми оцінюємо час разом з дітьми не кількісно, а якісно. Ми вигадуємо фанові поїздки, ходимо в кіно, вигадуємо веселі історії. У такі моменти я не відчуваю тривожність, і це здебільшого завдяки тому, що не присутня з ними постійно. Я точно знаю, що була би більш тривожною і роздратованою, і мої діти відчували б це, якби мені довелося розв’язувати побутові питання, пов’язані з батьківством, займатися розвитком дітей. Я щиро пишаюся своїми дітьми й абсолютно щаслива, що вони так розвинені. А ще – неймовірно вдячна тим, хто мені в цьому допомагає —надає змогу уникнути сотень репетицій і залишає для мене лише радість дивитися на досягнення моїх дітей на концерті.

Колись давно я прочитала притчу про те, як наповнюється посудина нашого життя. Думаю, ви всі її знаєте. Учитель поступово наповнював банку великими та меншими камінцями і піском. Після кожної такої дії він запитував учнів, чи повна вже посудина. А потім запропонував їм «побачити» в цій посудині своє життя. Алегорично великі камінці — найголовніші речі, що є в кожного в житті. Це здоров’я, сім’я, кар’єра.  У кожного вони свої і можуть змінюватися протягом життя. Дрібніші камінці символізують менш важливі речі, а пісок — буденні життєві дрібниці. І якщо ти спочатку наповниш посудину свого життя піском, то там уже не залишиться місця для великих камінців.

Буду кривити душею, якщо скажу, що в житті я дотримуюся такого правила на 100%. Але я часто повертаюся до думки, що треба наповнювати посудину життя за пріоритетами: від найважливішого до менш важливого. Кожен сам визначає ці пріоритети. І я намагаюсь, але не завжди про них пам’ятаю.

Я знаю два підходи до розподілення енергії й активності й обидва застосовую в житті. Один із них стверджує, що треба слідувати своєму внутрішньому Я і бігти за тією суперенергією, яка мене реально драйвить. А другий — що треба все-таки сповільнюватися, думати, перш ніж робити.

Мені розказали дві історії щодо цього. Перша — про те, що енергія породжує енергію. Ця історія — моя на 100%.  Тобто що більше ти робиш енергійних речей, то більше енергії ти отримуєш із простору. Друга історія попереджає,  що потрібно час від часу вмикати енергозбережувальний режим, щоб наповнитися енергією. У такі моменти треба відпочити на природі, поїхати в подорож і т.д. Із цих двох історій я не обираю жодну, я їх міксую: півроку на півроку, рік на рік чи день на день. Коли як виходить.  

Що допомагає структурувати своє життя і думки та максимально запобігати появі тривожних моментів? За останній рік я відкрила для себе програму для планування TodoIst. Вона синхронізується з телефоном і ноутбуком. Свої плани можна структурувати по-різному: робота, особисте і т.д. У мене там є розділ One day. Туди  я записую всі ідеї, що спадають мені на думку, і періодично їх переглядаю. Це дуже допомагає зняти психологічне напруження. Мені дуже імпонує правило, яке запропонував розробник цієї програми: усе, що ти можеш зробити упродовж найближчих двох хвилин, не записуй, а зроби.

Ще одне досягнення, яким я дуже пишаюся, — те, що я оточую себе людьми,  абсолютно протилежними мені за психотипом. Моя команда — це люди, які розуміють мої дивацтва і залюбки роблять ті справи, які мене дратують. Коли мої колеги роблять у нашому спільному пазлі те, що я б ніколи не робила. Знайдіть таких людей — і ви будете дуже цінувати один одного!

Щиро раджу всім сучасним людям спілкуватися з дисоційованими людьми, як-от психолог, коуч, священик. Залежно від того, у якій парадигмі світу ти живеш, ти обираєш для такого спілкування найбільш релевантну людину. Дуже важливо накопичені речі час від часу комусь «зливати». Різні кухонні розмови — корисні, але коли ти ділишся своїми проблемами з близькими людьми чи з подругами, проблеми здебільшого лише гіперболізуються. Люди не дисоційовані за тебе дуже хвилюються і проживають твої біди. А у випадку з психологом і коучем ти обмінюєш проблеми на гроші. Енергію, яку вони тобі дають, ти оплачуєш грошима. І такі послуги зараз дуже доступні.

Я переконана, що за будь-які речі, які ви отримуєте, треба щось давати на заміну. Інакше вони не будуть корисними. Не можете заплатити гроші, обміняйте на свої компетенції.

«Ні» – це найскладніше слово, яке я досі вчуся говорити. Ми чомусь виховані так, що відмовляти іншим ніби незручно. Дуже чітко важливо розуміти, що не всі запити, які до вас надходять із простору, обов’язково мають бути виконані. Я за те, щоб спрямовувати в різних напрямках ті запити, які вам не резонують. Коли чуєте прохання про допомогу, одразу повертайтеся до своєї посудини з цінностями і міркуйте, чи наближає вас запропонована справа до тих великих і важливих камінців. Якщо ні, то відмовляйте. Є дуже багато фраз-замінників категоричного «ні», наприклад: «Я така завантажена,  зможу тобі допомогти через  місяць». Як правило, за місяць справа стає вже не актуальною.

У мене іноді складається враження, що люди свій ресурс бережуть, а мій — витрачають. На 100% запитань, із якими до мене звертаються, відповіді можна знайти у відкритих джерелах. Але легше подзвонити мені і запропонувати зустрітися після роботи, аби я розповіла, як зробити те чи інше правильно. Бо я ж знаю, я ж розумна.

Колись я ходила на тренінги до Іцхака Пінтосевича. І тоді я собі зробила такий колажик, де написала речі, які мені приносять задоволення; техніки, які я можу використати для поліпшення якості життя, і мої досягнення. До нього я часто зверталася в складних ситуаціях, коли мені, наприклад, потрібно було переключитися чи розслабитися. І я вже не витрачала свій час і енергію на обмірковування того, як це зробити. Можливі варіанти вже були в мене написані. Важливо прописати різні задоволення — від масштабних, як-от подорож на Мальдіви, до чогось більш приземленого, наприклад, фісташковий еклер) Якщо ви витратите час і напишете свої джерела енергії, це вам знадобиться надалі.

Щоб уникнути тривожність, будьте собою.  Це найпростіший і водночас найскладніший висновок із усього, про що я сьогодні говорила.

Я працюю в одній компанії з одними й тими самими власниками 15 років. І сьогодні я маю великий кредит довіри цих людей за результати, які я показала за всі ці роки.  Якщо мені потрібно зранку відвести дитину в школу або довше побути вдома з тією дитиною, яка не хоче йти до школи, мені ніхто ніколи не дорікне.

Я знаю точно: якщо ти часто змінюєш роботу, то швидше ростеш кар’єрно і отримуєш більше грошей.  Мабуть, в певний період життя я могла б отримати більше грошей чи вищу посаду.  Натомість маю неймовірний бонус, адже тепер я цінний ресурс компанії, цінний працівник і цінна людина для тих людей, з якими ми будуємо бізнес.

Я дуже ціную те, що можу одягати ті речі, в яких мені зручно. І це можуть бути кросівки і кофта Adidas. Хоча в сотнях ситуацій я нібито мала б задуматися про дрес-код, про те, що про мене подумають, адже мені 37 років і я працюю у великій медійній компанії в Україні. Але я не хочу про це думати. Я хочу вдягнути те, у чому мені комфортно саме сьогодні. І в такому одязі я відчуваю розслаблення, що дає купу ресурсів і енергії.

Складно бути собою. Шлях до самого себе — довгий, це шлях чесності, щирості, прийняття себе з купою своїх недоліків. Від щирого серця бажаю вам знайти ці цінності і важливі речі в себе всередині та жити відповідно до них. І якщо ви й будете тривожитися, то лише щодо того, куди їхати на відпочинок  — на Мальдіви чи Сейшели. Хай це буде найсильніша тривожність у вашому житті!

Підготувала: Олеся Скорик.

Креативно підходити до виховання та розвитку своєї дитини сьогодні легше, ніж будь-коли. Різноманіття методик, інструментів та вправ не може не надихати, варто лише обрати те, що більш прийшлося до душі. Сьогодні пропонуємо придивитися до надзвичайної книги про літери з ненудними вправами навіть для найактивніших дітей: «Калябетка» («Typogryzmol») Яна Байтліка, польського дизайнера та ілюстратора, в українському перекладі нашого постійного надихаючого партнера — видавництва «Основи»!

А з’явилась ця графічна книга в результаті воркшопів для дітей. Ян викладає сучасну ілюстрацію та часто пропонує один з найефективніших шляхів оволодіти нею: крізь залучення чуттів. Його роботи оцінили не лише важливі мистецькі інституції, фестивалі і конкурси, а й величезна аудиторія його інтерактивних занять. На воркшопах для дошкільнят він запропонував завдання для знайомства з літерами.

Лише найцікавіші, на думку маленьких учасників воркшопів, завдання потрапили до фінальної версії книги. Вони вчать виводити літери, але й активно розвивають уяву та асоціативне мислення. Поряд із традиційними завданнями для вивчення літер діти знайдуть простір для самовираження, а також зможуть спрямувати свою природну енергію на саморозвиток. Ян гармонійно поєднав навчання та природнє прагнення наймолодших читачів до активної насиченої гри. Знайти літери в обрисах домашніх меблів, перетворити літери на циркових клоунів, подбати про зуби для беззубого крокодила, зійти на Еверест в пошуках літер і навіть розібратися із зубною пастою для привидів — автор пропонує впізнавати літери в навколишньому світі, замість позбавленого життя заучування прописних закарлючок.Більшість завдань спрямовані на досягнення ефекту «натхненною концентрації» абсолютно довільно. Тепер батькам не треба змушувати дитину концентруватися: виконуючи завдання, вона запалюється ідеєю активного навчання та робить це сама.

Експериментувати з використанням книги можна постійно. На сторінках «Калябетки» дозволені практично будь-які дії: писати, малювати, згинати, різати, м’яти, ліпити. Відтак кожна літера запам’ятається не лише своєю формою, а й асоціативною прив’язкою до світу навколо.Таким чином, ви й самі не помітите, як вам захочеться долучитись до процесу дослідження, здавалось би, таких знайомих літер зовсім по-новому!

Книгу перекладено вже шістьма мовами (український переклад — сьомий). Крім перекладів, «Калебетка» збирає і приємні нагороди. З-поміж них найважливішою є відзнака в категорії Non-Fiction на Bologna Ragazzi Award 2015 — щорічному конкурсі дитячих книг на провідному ярмарку дитячої літератури в Болоньї

Автор здійснив багато проектів у публічному просторі, що мають на меті покращити суспільство. Ми не можемо не приєднатися до його ідей та захоплюємось його стилем та творчим підходом!

Дізнайтесь більше про книгу за посиланням: http://osnovypublishing.com/book/kalyabetka/

Огляд підготувала Євгенія Гагаркіна.

image

Two days ago I saw a post of my friend on Facebook about the fact she’s quitting her current job. There was an attached image, definitely attracting everyone’s attention. It shows a naked woman with a collar around her neck, legs covering part of her face and with an open mouth, standing for an «O» in the word «Erotic». A cover of «Ukrainian Erotic Photography», a new book of our beloved partner, «Osnovy» Publishing, which turned out to be a goodbye gift from her colleagues.

Since the day it was established in 1992, «Osnovy» Publishing creates only the important books. Important for the society, for the development, for the history, for someone you care about — for life. «Ukrainian Erotic Photography», the newest release, is not an exception.

The book aims to create the retrospective of the photography of the body, featuring the works of art of the current Ukrainian photographers. It is the fullest collection of the photography and also is the first edition in English on the topic of Ukrainian eroticism. Although only 1000 copies are released for the first edition, the book gets interest from much more people on live presentations and discussions on the Internet.

image

21 artists, sharing more than 100 pictures in one book, truly accepted a challenge of being the pioneers in reflecting the role of the body and how free we can express ourselves regarding it. Ukrainian erotic photography was openly born in the nineties of the last century when Ukraine officially got its independence. Before that this genre was pressured by the censorship of USSR, prohibiting both sharing works of art on the topic of eroticism and discussing relevant issues. The book demonstrates works of art in chronological order, allowing the audience to observe the development of erotic photography in the independent Ukraine.

The book includes works by the young generation of photographers (Yaroslav Solop, Sergey Melnichenko, Igor Chekachkov, etc.) and well-known authors who have already become part of the Ukrainian photography history (Mykola Troch, Yevgeny Pavlov, Roman Pyatkovka, Hlib Vysheslavsky).

image

Maia Iva, one of the artists, whose pictures are featured in the book, explains: «It [Ukrainian erotic photography] is still so inconspicuous that it is necessary to place this embryo under a microscope. It is not yet clear how it will be formed and if it will reach the world level, but it is already trying. And this is the most important thing.»

What is also important is that the book contains minimum text and explanations. Apart from the bios of the authors and the names of the pictures, you will hardly find any description or an explanation of them. That opens another discussion of freedom of expression and interpretation, which is well succeeded in this edition.

Erotic photography will always be a current issue. Issuing editor of the book, Svitlana Libet, explains it as there will always be the new generation of the photographers with their new ideas. In this case, experiences and well-known Kharkiv School of Photography harmonically combine with younger artists.

image

Finally, erotic photography represents the general mood of the society. Svitlana highlights: «Life is reflected by eroticism, and it is clearly seen from photographs. It seems to us, this is the main value of the project».

CreativeMornings Kyiv is happy to support the enlightenment mission of the project and of «Osnovy» Publishing in general. Please let us know what you think and check the book details via the following link: http://osnovypublishing.com/book/ukrainian-erotic-photography-/

Author: Yevgeniya Gagarkina.

Тема цього місяця — Equality (рівність) — підштовхнула нас до спілкування з Тамарою Марценюк. Тамара —  соціологиня, кандидатка соціологічних наук, доцентка кафедри соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія», дослідниця соціальної проблематики і гендерної нерівності в сучасній Україні. Також Тамара — авторка книги «Гендер для всіх. Виклик стереотипам».

Тамара розказала про те, як правильно говорити про гендер, наскільки важлива освіта для розуміння гендерних питань, яка ситуація з гендерною дискримінацією в Україні та що з цим робити.

image

Що таке гендер і чи правильно ми говоримо про нього в Україні?

Саме цим я розпочинаю свою книгу «Гендер для всіх. Виклик стереотипам» http://osnovypublishing.com/book/gender-dlya-vsikh-viklik-stereotipam/.

Стать найчастіше пов’язують із генітальною будовою, репродуктивною системою, хромосомним набором, тобто з біологічними ознаками. А як ми в суспільстві визначаємо чоловіків і жінок? За довгим чи коротким волоссям, типом і кольором одягу, певними манерами поведінки (агресивністю чи ніжністю), тобто за радше соціальними ознаками. Навіщо нам знати стать дитини, коли жінка ще вагітна? Щоб уже купувати відповідний для хлопчика або дівчинки одяг та іграшки. Нам активно робить підказки магазин дитячих іграшок, де є окремі секції, часто марковані відповідними кольорами — рожевим для дівчаток і блакитним для хлопчиків. Навіть до вишу ми вступаємо на відповідні спеціальності: дівчата передусім на філологію, а хлопці більше на інформатику. Оці суспільні ознаки, які приписуються чоловікам і жінкам, і називають гендером.

Гендер — це певні соціальні ролі, що їх очікують від чоловіків і жінок. Жінка — насамперед мама, відповідальна за догляд за дітьми й іншими членами родини, за хатню роботу. А чоловік — радше професіонал, який фахово водить машину, експерт і знавець свого діла.

Гендер — це певні соціальні ролі, що їх очікують від чоловіків і жінок.

image

Такі в суспільстві гендерні стереотипи — уявлення про соціальні ролі для чоловіків і жінок, базовані передусім на біологічних ознаках. Так звані традиційно жіночі ознаки називають фемінністю (чи жіночністю), а чоловічі — маскулінністю (чоловічністю).

Маскулінність пов’язують із силою, владою, мужністю, витривалістю, агресією, неемоційністю, орієнтованістю на успіх. Натомість фемінність — це, навпаки, емоційність, чуйність, слабкість, жертовність, залежність тощо.

В Україні інколи, причому навіть політики, які в ідеалі повинні бути обізнані з тематикою прав жінок, бояться поняття «гендер». В основі страху — брак знання. Тому раджу більше читати про гендерну тематику — від наукових праць до документів ООН та ЄС — там чимало йдеться і про гендерні питання.

В Україні інколи, причому навіть політики, які в ідеалі повинні бути обізнані з тематикою прав жінок, бояться поняття «гендер». В основі страху — брак знання.

Яку роль у гендерних питаннях відіграє освіта та виховання? Як у нас із цим у Україні?

Освіта та виховання відіграють ключову роль у формування гендерних відмінностей і нерівностей, відтворенні владних відносин.

Одна з найбільших помилок — ототожнювати гендерний підхід зі статево-рольовим, коли кожній статі відповідає «своя» роль, що її повинні виконувати чоловік або жінка. Наприклад, дівчаток навчають бути вправними господинями й люблячими матусями, а хлопчиків — захисниками країни й годувальниками родини.

Гендерна теорія чи гендерні студії — це критичний підхід, який заперечує подібні думки про винятковість біологічного (або біологічний детермінізм). Біологічні відмінності між чоловіками й жінками не заперечуються, але підважуються як єдино можливі для пояснення гендерних ролей.

Одна з найбільших помилок — ототожнювати гендерний підхід зі статево-рольовим, коли кожній статі відповідає «своя» роль, що її повинні виконувати чоловік або жінка.

image

Відомій фразі Зигмунда Фройда «Анатомія — це доля» можна протиставити вислів французької філософині Сімони де Бовуар із її праці «Друга стать» «Жінкою не народжуються — жінкою стають». Те саме справедливо і для чоловіків. Адже ми приходимо у світ, де вже існують певні очікування від наших ролей і сценаріїв поведінки; у процесі виховання й соціалізації ми навчаємося «правильних» ролей, які відповідають традиційним уявленням про маскулінність і фемінність.

Справді, нас змалечку вчать бути хлопчиком чи дівчинкою, наприклад, купуючи нам відповідні іграшки. Дівчинка повинна гратися посудом, а якщо хлопчик просить у батьків таку іграшку, йому часто відповідають, мовляв, не чоловіча це справа — готувати їсти. Та чи вміти приготувати їсти собі і близьким — зайва навичка? Постаралися й маркетологи, адже дитячі кухні переважно яскраво-рожевого кольору. Вони ніби підказують батькам: купіть мене для дівчинки, яка майбутня господиня. Коли ми критично оцінюємо цей приклад, то послуговуємося гендерними студіями.

В Україні суперечлива ситуація із гендерночутливою освітою. З одного боку, привертається увага до сегрегованого за статтю навчання в школах (уроки «Технічної праці» для хлопчиків і «Обслуговуючої праці» для дівчаток), такі уроки навіть нещодавно скасували, відповідно до нещодавніх документів Міністерства освіти й науки. Важливо, що почали проводити гендерну експертизу навчальної літератури. З іншого боку, ми бачимо, що відновлюється навчання на зразок «шляхетних панянок» для дівчат і кадетів для хлопчиків. Тобто, маємо як прогресивні речі, так і доволі традиційні. Досі дівчата мають доступ не до всіх видів освіти, зокрема, військової.

У яких аспектах українці найбільше проявляють гендерну дискримінацію?

Передусім варто говорити про ринок праці та механізми гендерної сегрегації в ньому. Під вертикальною сегрегацією мається на увазі нерівність між чоловіками й жінками щодо посад на кар’єрній драбині. Вертикальна сегрегація має різні форми. Явище перешкоджання просуванню жінок на престижніші і краще оплачувані робочі місця західні дослідниці й дослідники називають «скляною стелею» та «липкою підлогою». «Скляна стеля» — явище, що узагальнює набір бар’єрів, які виникли на ґрунті індивідуальних і суспільних упереджень та які заважають жінкам просуватися кар’єрною драбиною в межах своєї організації, обіймати посади управлінського рівня.

«Скляна стеля» — явище, що узагальнює набір бар’єрів, які виникли на ґрунті індивідуальних і суспільних упереджень та які заважають жінкам просуватися кар’єрною драбиною в межах своєї організації, обіймати посади управлінського рівня.

image

Крім суспільних причин «скляної стелі», серед яких і стереотипи, індивідуальні причини — це низка особистісних якостей, як-от невпевненість у собі, які заважають жінкам досягати топ-позицій. До того ж брак досвіду через повільне просування кар’єрними щаблями, сімейні обов’язки (доглядова й хатня праця) теж не дозволяють жінкам просуватися службовою ієрархією нарівні з чоловіками. «Липка підлога» — це теж бар’єри, які утримують жінок на низькооплачуваних і малопрестижних роботах, як-от прибиральниці, касирки, няні тощо.

Горизонтальна сегрегація передбачає існування так званих типових «чоловічих» і «жіночих» професій у суспільстві. Причому в Україні низка професій досі заборонених для жінок.

Гендерна дискримінація поширена при прийомі на роботу. У статті 17 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків і жінок» сказано: «Роботодавцям забороняється в оголошеннях (рекламі) про вакансії пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати різні вимоги, даючи перевагу одній зі статей, вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу, відомості про їхнє особисте життя, плани щодо народження дітей». Попри те, у багатьох оголошеннях про роботу стать респондентів зазначають.

Як до питань гендеру ставиться молоде покоління (покоління Z)?

Як минулі покоління, це також доволі різне. Тому ставлення є досить поляризованим. З одного боку, молодь цікавиться питаннями рівних прав і можливостей, відвідує активно різноманітні події із гендерної тематики, читає книги. З іншого боку, є й такі, яким радше до вподоби так звані» традиційні цінності», які відстоюють ідеї заборони абортів і виступають проти гендеру. У нас досі бракує відповідних знань у школах щодо, наприклад, планування репродуктивної поведінки.

Хоча, на мою думку, загалом молодь досить відкрита до тематики розмаїття, прав людини.

Чи відбулися якісь позитивні зміни в гендерних питаннях у нашій країні за останні 5–10 років?

Звісно, змін відбулося чимало. У сфері доступу жінок до політики привертається увага до того, що в найвищих органах влади жінок досі досить мало. У липні 2015 року було ухвалено 30-відсоткову квоту для партійних списків на місцевих виборах. Натомість актуальною проблемою залишається позиція жінок у прохідній частині списку та санкції за недотримання квоти, які не прописано. З 1 травня 2016 року Жіночий консорціум України за підтримки Демократичного фонду ООН розпочали дворічний проект «Побудова жіночого політичного лобі в Україні». У Верховній Раді України створено міжфракційне депутатське об’єднання «Рівні можливості».

У сфері трудових прав жінок було розширено права жінок у збройних силах.

На жаль, досі не ратифіковано Стамбульську конвенцію щодо протидії гендерного насильства, але низка організацій і проектів боряться за це.

У сфері шкільної та вищої освіти привертається увага до гендерної тематики. Запускається нова магістерська програма із гендерних студій в університеті ім. Т. Шевченка.

На жаль, досі не ратифіковано Стамбульську конвенцію щодо протидії гендерного насильства, але низка організацій і проектів боряться за це.

image

Проводиться активна боротьба із сексизмом у рекламі, надсилаються скарги до Індустріального гендерного комітету з реклами, приймаються відповідні рішення.

Що можемо зробити сьогодні, щоби подолати гендерну дисткримінацію в Україні?

Передусім, слід не бути байдужими й чітко висловлюватися, якщо бачимо дискримінацію. Звертатися до відповідних органів, покликаних боротися із дискримінацією. На жаль, бракує звернень у суд щодо тих чи інших форм дискримінації, наприклад, сексуальних домагань.

Задля попередження дискримінації доцільно навчати в школі та на робочому місці про це явище, активно працювати зі ЗМІ задля висвітлення цієї тематики.

Що порадите почитати/подивитися тим, хто цікавиться темою гендеру?

У мене є список книг і ресурсів, які я раджу на своїх курсах

Список корисних онлайн ресурсів:

Важливо знати закони, тому:

  • Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 8 вересня 2005 р. № 2866–IV [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2866–15
  • Закон України «Про протидію торгівлі людьми» від 20 вересня 2011 року № 3739–VI [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3739–17
  • Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» від 15 листопада 2001 року № 2789–III [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2789–14

Серед книг:

  • Гендер для медій: підручник із гендерної теорії для журналістики та інших соціогуманітарних спеціальностей / за ред. М. Маєрчик, О. Плахотнік, Г. Ярманової [3 видання, випр. і доп.]. — К.: Критика, 2017. https://ua.boell.org/sites/default/files/gender_dlya_medii_2017.pdf

Мій онлайн-курс на Прометеусі:

https://courses.prometheus.org.ua/courses/IRF/101/2015_T2/about

Мої статті знаходяться на http://ekmair.ukma.edu.ua/

Також ось підбірка фільмів, які я підготувала для Укрправди

https://life.pravda.com.ua/culture/2017/03/10/223024/

more