Зазирнути в задзеркалля митця - спробувати по іншому дивитись на світ.
Сьогодні спробуємо отримати діагноз, який має кожен художник - стати трішки психами. Адже тільки так можна дійсно бути готовими до діалогу з тим, хто бачить глибокі рівні нашого життя.
Продовжуємо наше знайомство з фотографом, митцем та, як виявилось, дуже талановитим та веселим спікером - Юрком Дячишиним. Одні з його найвідоміших проектів - “Slavik’s Fashion, Slavik Super Star”, “Його сни”, “Карпатські пастухи”, “Лавочки”, “Святий Франклін” та “Terra Galicia".
М - Як ви прийшли до фотографії?
Ю - Нещодавно в мене запиталися, як я став фотографом. А я не міг відповісти, не міг згадати;).
Я хотів займатися творчістю, я хотів абсолютної свободи і я шукав себе. Фотографія сталась якось дуже спонтанно. Свободу я отримав, але так само прийшла відповідальність та великі сумніви.

Фото з події CreativeMornings/Lviv (by Alex Muzyka)
М - Чим би ви займались, якби не фотографією?
Ю - Це все одно було б мистецтво, я все одно б обрав шлях митця, принаймні я так уявляю станом на сьогодні. ;)
М - Ви пам’ятаєте свої перші фотографії?
Ю - Пам’ятаю першу плівку - це були якісь маки на заході сонця. Знаєте цей жарт про те, що я зараз знімаю пейзажі. Пейзажами займаються на початку та в кінці творчості. Я сподіваюсь, що це не є кінець моєї творчості (сміється). Вважається, що пейзажі знімати дуже просто.
М - Зараз би не показали нікому?
Ю - В мене є ці фотографії, можливо колись покажу. Зараз би вони набули зовсім іншого сенсу)) типа “ранній Дячишин”, ги-ги :) ;).
М - Коли ви фотографуєте людей - наскільки вам важко встановлювати контакт з ними?
Ю - Це є бар’єр. Навіть коли людина тебе не бачить. Але коли ти підіймаєш фотоапарат, ти втручаєшся в її середовище, в якусь приватність, і це, звичайно важко. На початку було дуже важко, потім я якось звик і не мав жодних бар'єрів і мені було легко, а зараз мені знову дуже важко. Я повернувся ніби до початку - мені складно втрутитись в середовище, взяти фотоапарат і своєю присутність зруйнувати те, що відбувається. Коли людина бачить фотографа, вона починає грати, починає поправляти все. Та і реакція може бути різна.

Фото: https://www.dyachyshyn.com/
М - Після вашої доповіді зрозуміла, що не слід питати про ваші мистецькі плани.
Ю - Я вже біля трьох років думаю над одним проектом, його виношую, вже десь його бачу, але річ у тому, що в цих процесах думання час змінюється, вік змінюється, вподобання міняються, філософія міняється. Так що, в якій він формі буде та чи буде взагалі, важко сказати. Через пару місяців я можу змінити своє бачення. Це дуже складно - тут немає формули, то що я казав, про хаос, що треба дисципліна. Але все одно - від музи нікуди не дінешся.
М - Чи є якісь теми, яких ви ще не торкалися у вашій творчості, але б дуже хотіли?
Ю - Безперечно є, але не знаю, чи варто про них говорити. Дуже багато різних тем. Головне - це знайти форму та ідею. Наприклад, Terra Galicia - спочатку була форма, в першу чергу там домінувала візуальна складова. Але для мене важливо мистецтво, яке несе якусь ідею. І мені важливо, що я можу розказати світові тим, що я роблю і в першу чергу це має бути ідея і тоді вже можна буде трансформувати, чи підходять ті твої побажання. Наприклад, мені дуже подобається подорожувати та фотографувати в подорожі, але я цим нічого не можу розказати окрім, “я тут був, я це бачив”. Це мені не цікаво.
М - Що для вас креативність?
Креативність - це створювати сенси. Помічати речі, які інші не помічають. Довго можна думати над цим запитанням і відповіді можуть бути дуже різноманітними.
М - Ви вважаєте, що люди можуть бути креативними у повсякденному житті, якщо вони не займаються чимось класично креативним?
Ю - Якби був якийсь шаблон, що “креативність - це ти модно одягаєшся, веган, створюєш інноваційні технології, працюєш в IT”. Тобто немає якось рецепту, таблички, що креативність це те або інше. Людина не творчої професії так само може бути креативною, але треба визначити, що таке креативність, бо це дуже широке поняття. Можна почати з того, щоб вирішити, чи ці мікрофони лежать креативно чи не креативно. (сміється) Креативним може бути будь-хто, але це залежить від контексту та часу.
Зараз, наприклад, спекулюють - що таке креативне місто. Можна довго дискутувати, але так і не прийти до однієї думки, що, наприклад, Берлін - це креативне місто, а Львів - ні. Чи Львів теж креативний тепер, а Тернопіль - ні. Все залежить від часу, від контексту та від конкретних дій.
М - А яке ваше улюблене місто?
Ю - Це Нью-Йорк. Це для мене місце сили, місце енергії, це столиця світу. Я взагалі не люблю мегаполіси, мені подобались завжди класичні історичні міста - Париж, Рим, Флоренція, Венеція. І здавалося що може бути в такому сучасному мегаполісі? Коли я його для себе відкрив, це місто мене просто покорило. По-перше, по відчуттях, ти там завжди можеш знайти своє місце, це енергія, динаміка. Там стільки всього. Воно настільки велике, що, якщо тобі набридло одне, ти завжди можеш знайти щось інше. Перебуваючи в НЙ ти можеш бути одночасно в п’яти різних країнах, пересуваючись по ньому. Місто сили, свободи, боротьби, енергії, креативності. Але це так само, мабуть, місто молодих, тих, хто ще мають надію, бо там дуже важко, насправді, бо там велика конкуренція, боротьба. Але, власне, ця боротьба і породжує ту силу. Але мені дуже подобається ефект новизни. Моє улюблене - там, де ще не був.

Фото: https://www.instagram.com/yurko_dyachyshyn/
М - У вас багато інтерв’ю брали?
Ю - Коли я тільки починав займатись творчістю, був дуже молодий - а молоді вони ж все знають, нічого не бояться - і ходив на всі зустрічі, по фото клубах, виступав на різних заходах, давав інтерв’ю, це не було проблемою. Пізніше я прийшов до такої філософії, що я маю вчитися. Я майже 11 років мовчав. Я давав інтерв’ю тільки під час виставки, а так - я уникав цього. І тільки тепер я почав говорити. Я дуже прискіпливий, але буду намагатися спілкуватись з усіма.
М - А у вас є якесь питання, яке ви хотіли б, щоб вам задали, але вам не задавали?
Ю - Це теж залежить від контексту і від настрою. Наприклад, якщо ти випив кави, почитав щось цікаве і вже хочеться вступати в дискусію, заглиблюватися на якісь рівні. Звичайно, є питання, які я б дуже хотів отримати, але я буду їх очікувати. Бо якщо я, наприклад, зараз скажу, що дуже хочу, щоб мене запиталися чи люблю я піцу, тоді кожен наступний мене буде питати, чи люблю я піцу. Я буду все ж таки очікувати цих запитань.
М - Які речі, крім дисципліни, про яку ви сьогодні говорили на зустрічі, надихають та вмотивовують вас?
Ю - Мене надихають люди, якими я захоплююся. Дуже часто це митці, не творчість яких мені подобається, а їхні слова та філософія. Наприклад, мені не подобається творчість Грейсона Перрі - тобто вона не близька мені, я б не хотів робити щось подібне, так само, як і роботи Енді Воргола мене не вражали, мені було не цікаво, але мене вражають його філософія, його слова, його книги. Ось сьогодні ми згадували Абрамович - мені не конче подобається уся її творчість, хоча в неї є дуже потужні речі, але в її філософії та її словах є багато потужних моментів, які мене надихають.
Можу розказати таку історію. Я розповідав, що цього року хаос мене перемагає з Terra Galicia - раніше я їздив кожен сьомий день, зараз раз на місяць. Одного дня думав: їхати, не їхати, зараз знов витрачати час, кошти, і не знаєш, а не зніму, а немає натхнення. Думаю: “Піду собі в центр на каву”. Але фотоапарат з собою взяв. І сиджу читаю на каві автобіографію Ірини Абрамович. Вона там розказує, що нічого просто так не буде. Треба боротися, заставляти себе. Оце чекання на музу - не прийде нічого легко. Все через силу треба. І я так думаю: вже сьома година (то було літом), я зараз зірвуся, поки доїду до локації, вже сонце буде сідати. Ні, нікуди не їду. І сиджу далі її читаю. І мучуся. І думаю, та я ж не готовий - одяг, в якому в місті ходиш і до поля їдеш - то різні речі. І все-таки я себе заставляю. Я зриваюся з площі ринок, йду сідаю в автомобіль і їду в місце, яке я хотів перевірити. Звичайно, це вже пізно увечері, сонце сідає, я не встигаю відзняти ту точку, що планував, але я отримую величезний експірієнс сили, що я себе переборов. Хоча я не досягнув бажаного результату у фотографічному плані, я потратив умовні три-чотири години на дорогу, я прийшов туди в чистому одязі і його вимазав (навіть такі банальні і матеріальні проблеми) і нічого не зняв. Але я отримав величезний ефект натхнення, що я все-таки зміг переварити в собі цю боротьбу і перемогти. Це була перемога, хоча формально я програв.

Фото: https://www.dyachyshyn.com/terra-galicia-in-progress
М - А як у вас взагалі проходять творчі кризи?
Ю - Будь-яка криза проходить важко. (сміється)
М - Якщо бути точною - як у вас виглядає період виходу з кризи?
Ю - Вихід з кризи - це одкровення, прозріння. Це умовно - поїхав в поле, сидів, дивився, думав чи буду знімати, чи ні. І потім тобі приходить це прозріння, що таке можна робити. І в цей момент отримуєш дуже сильну емоцію, адреналін. І ці моменти ти пам’ятаєш - хоча в житті просто промайнув один момент. Це дуже сильний, наркотичний ефект.
М - Більш активно шукаєте виходу, чи спостерігаєте і приймаєте?
Ю - Творчість - це не є то, що я розказував про дисципліну. Так, треба вчитися, читати, думати, шукати. Не треба чекати, що тобі камінь на голову впаде (або яблуко, як Ньютону) і прозріння прийшло. Це така сама робота пошуку, Але немає формули, що ти його знайдеш і воно буде взагалі. Це може тривати дуже довго. Можна годинами сидіти в кафе і дивитись в простір. Люди думають: “який лінтяй, нічого не робить”, але ти працюєш в цей момент.
М - Є якісь теми, на які ви не погодитеся знімати навіть на комерційній основі?
Ю - Дуже часто треба йти на компроміс. Але те, що є зараз - це співпраця з Росією, це однозначно. І те, що суперечить моїй філософії.
М - Яка ваша найулюбленіша робота чи проект?
Ю - Про конкретну роботу важко говорити, бо я більше думаю не роботами, а проектами, бо проектами можна більше розказати, створити якійсь меседж. Один мені, певно, важко вибрати. Це є все-таки група - це “Його сни” - він вплинув найбільше на мене, як на митця, створив мене, як митця, це “Slavik’s Fashion”, це тепер “Terra Galicia”. Але той, що я вважаю найбільш важливим - це не фотографічний проект, це власне проект колажів “Святий Франклін” - ви можете побачити їх на сайті. Я вважаю, що як художник, це найбільше що я створив. Я роками це обдумував, виношував, було багато бар’єрів несприйняття. Але попри всю свою простоту, я вважаю, найбільшим своїм творчим проектом. Це проект про матеріалізм.

Фото: https://www.dyachyshyn.com/saint-franklin
М - Як ви відноситесь до твердження, що художник має бути голодним?
Ю - Ніхто не хоче бути голодним. Якою б професією не займались, всі хочуть досягти максимального успіху, дуже добре жити і мати задоволення від того, що роблять. Якщо ти робиш те, що ти хочеш і тим самим себе забезпечуєш - це найкраще. Є проблема в тому, що багато художників голодні, але так само є проблема, що є багато поганих художників. В будь-якій професії, якщо ти погано чимось займаєшся, ти є голодним. Якщо ти професіонал, ти кращий, ти не будеш голодний. Немає художник бути голодним, бо голод - то є хаос. Він відволікає від проблем. Ти думаєш де взяти поїсти, чи заплатити за садочок, школу, квартиру, купити одяг, а не над тим, як займатись творчістю. Коли ти ситий, нічого тебе не відволікає від творчості, ти можеш філософствувати та створювати феноменальні сенси. Голод - це розпач.
М - Що найскладніше для вас у вашій професії?
Ю - Сумніви. Стосовно всього, що я роблю, чи добре я роблю, чи саме це я роблю, чи мені взагалі треба було це робити, а не займатися комерцією. Якщо перейти до творчого - наприклад, мій проект “Terra Galicia” - чи мені треба було робити її в такій формі, чи в іншій, чи треба мені було Славіка знімати так, чи треба мені було обрати цю форму подачі чи іншу. Сумніви постійно. Також стосовно сенсовності. Це теж постійний хаос. Але сумніві - це є складова життя будь якого митця. Це є добре. В їх сумнівах постійно народжується істина. Або не народжується.
М - А найголовніша винагорода?
Ю - Винагороду можна розділити на дві частини. Звичайно, це матеріальна. Щоб твої роботи купляли і ти міг займатись творчістю і тим, що ти хочеш, а друге (але скоріш найголовніше) - контакт з глядачем. Щоб був діалог с глядачем, щоб він тебе розумів, щоб ти не робив все в пустоту. Найголовніша проблема у нас - відсутність діалогу з глядачем. Бо глядач є не підготовленим, не хоче думати, він просто не навчений. Це проблема загальної освіти. І це - найбільша проблема художника. Кожен митець - це псих, і кожен, хто розуміє його має схожий діагноз.
М - Чи є у вас якийсь загальне посилання, ваш стиль чи те, що ви намагаєтесь сказати творчістю?
Ю - Творчість моя дуже різноманітна. В мене немає якоїсь одної філософії чи ідеї. Яку я несу. Це постійно змінюється. Раніше я міг сповідувати якусь філософію, а зараз можу її стидатися чи забути. І то, що я розповідав про проекти - я робив їх роками, і тільки потім показував їх готовими на виставці чи публікував на сайті. І от “Terra Galicia” - це єдиний проект, який я показую відразу. А роблю я, насправді, дуже багато. Річ у тому, що з часом філософія змінюється і я вже не показував того, і вже не покажу. Час міняється, ми міняємося, дорослішаємо, і немає нічого одного. Є нагальність часу - ти маєш це сказати зараз, бо воно тебе мучить. А завтра вже не мучить. Все ж немає одного посилання. Але хотілося б, щоб загальним посиланням було про перемогу, про силу. Наприклад, Slavik’s Fashion. Всі сприймають це, як розвагу. Такий прикольний чувачок, який перевдягався кожен день. А насправді це є проект про перемогу, про силу про те що кожен може змінюватися. Наскільки складно йому було все це робити. Це перемога над собою. Наскільки сильною має бути особистість, щоб все це перемагати. Це про то, що будь-хто може змінюватися. Якщо це вдалося йому, то зможе кожен.



